Подячною молитвою 16 грудня 2009 завершилося засідання міжправославної підготовчої комісії в Шамбезі, Швейцарія. У роботі комісії, яка тривала з 10 грудня під головуванням митрополита Пергамського Іоана (Константинопольський Патріархат) взяли участь делегації усіх Православних Церков.
Комісія, завданням якої є попереднє опрацювання питань порядку денного Святого і Великого Собору Православної Церкви, продовжила розпочатий в 1993 році розгляд теми про автокефалію та спосіб її проголошення, а також підготувала пропозиції до теми про автономію і спосіб її проголошення.
Підготовлені комісією документи, які будуть розглянуті далі Всеправославною Предсоборною нарадою, передбачають, зокрема, що еклезіологічні, канонічні і пастирські передумови для надання автокефалії, у разі отримання відповідного прохання, оцінюються Церквою-Матір’ю на її Помісному Соборі.
Якщо Собор винесе позитивне рішення, Церква-Мати сповіщає про це Вселенську Патріархію, яка далі інформує інші Помісні автокефальні Церкви і з’ясовує наявність з цього питання Всеправославного консенсусу, який відображається через однодумність Соборів або Синодів автокефальних Церков.
Висловлюючи згоду Церкви-Матері та досягнутий всеправославний консенсус, Вселенський Патріарх офіційно проголошує автокефалію Церкви, що подала клопотання, через видання Томосу про автокефалію, який підписується Вселенським Патріархом і засвідчується підписами в ньому Предстоятелів Православних Церков, які запрошені для цього Вселенським Патріархом.
Питання змісту Томосу про автокефалію і спосіб його підписання будуть додатково розглянуті на наступному засіданні міжправославної підготовчої комісії.
Комісія підготувала також документ, що відображає єдину позицію Православних Церков з питання про автономію і спосіб її проголошення, описавши поняття автономії, процедуру, якої слід дотримуватися при проголошенні автономії, та її наслідки. Було визнано, що ініціювання та завершення процедури надання автономії будь-якої частини своєї канонічної юрисдикції належить до виключної компетенції відповідної автокефальної Церкви.
Зазначено, що в церковній практиці застосовуються різні ступені залежності автономної Церкви від автокефальної Церкви, яка надала їй автономію. Прохання про надання автономії розглядається автокефальною Церквою, яка, оцінюючи передумови і причини такого прохання, в разі позитивного рішення видає відповідний Томос, який визначає територіальні межі автономної Церкви та її стосунки з автокефальною Церквою, до якої вона належить. Потім предстоятель автокефальної Церкви повідомляє Вселенську Патріархію та інші автокефальні Православні Церкви про проголошення автономної Церкви.
На стадії підготовки знаходиться також проект канонічного вирішення питання в разі виникнення розбіжностей через надання двома автокефальними Церквами автономного
статусу церковним громадам на одній і тій же географічній церковній території.
Крім того питання щодо диптиху Предстоятелів Помісних Церков буде розглянуто на наступному засіданні міжправославної підготовчої комісії.
Незрозумілим все ж залишається вислів, що «без загального консенсусу автокефалія визнаватися не буде»? Навіть при бажанні Церкви – Матері такий статус надати? Бо ж на приклад Константинополь до сьогодні не визнає Американську автокефалію...
На даний момент відбулося лише чотири Всеправославних передсоборових наради (Шамбезі, 1976; 1982; 1986; 2009) і шість міжправославних підготовчих комісій (Женева, 1971; Шамбезі, 1986; 1990; 1993; 1999 і 2009). Тривала перерва в скликанні нарад і в роботі підготовчих комісій була викликана ускладненням у міжправославних відносинах через розбіжності між Московським і Константинопольським патріархатами щодо питання церковного устрою в Естонії.
