У Києві вдруге відбувся Суспільний Тиждень УГКЦ. Провідною темою було «Примирення як Дар Божий». Власне тиждень проводився з метою обговорення проблем суспільства та пошуку різноманітних виходів із скрутних становищ з врахуванням християнських, релігійних та загальнолюдських цінностей. Упродовж кількох днів усі учасники тижня мали нагоду відвідати сиротинці, будинки для людей поважного віку, інтернати для інвалідів та в’язниці.
Один день із даного тижня був присвячений відвідинам релігійних соціальних центрів міста Києва за участю представників різних конфесій України. Ця практика ведеться ще з минулого року, коли під час Суспільного тижня УГКЦ було відвідано учасниками релігійні соціальні центри протестантської церкви, УПЦ, УГКЦ та РКЦ в Україні. Цього разу учасники мали нагоду познайомитись із досить молодою Київською єврейською месіанською общиною.
Сама община утворилась у 1995 році, зараз налічує більш як 1 000 прихожан, серед яких є євреї, українці, росіяни, представники інших народів. Вона представляє собою об’єднання євреїв, які повірили у Христа, як месію. Равином є Грисенко Борис Саулович, який очолює общину від самого початку. Громада проводить різноманітні конференції та семінари, що роз'яснюють складні питання єврейської і християнської історії, а також сприяють звільненню від антисемітизму та його тяжких наслідків, та інших крайнощів у підході до єврейського питання.
Що ж до самого соціального служіння – община мало не із початку свого створення намагається допомагати людям. Усі свої соціальні проекти вони розпочинають від однієї людини. Кожен, хто звернеться за допомогою – буде вислуханий. Зараз Київська єврейська месіанська община піклується в’язнями, наркоманами, онкохворими. Частину коштів збирають у самій громаді, частину намагаються отримати від різних благодійників.
Однією із провідних соціальних допомог, які проводить община – це реабілітація в’язнів. Адже людині, яка провела в тюрмах певний час потребує певного пристосування до нормального життя. За статистикою з десяти в’язнів шестеро знову попадають у в’язницю. Центр має невеличкий будиночок на окраїні Києва, де допомагають таким людям. Окрім будиночка, община має ще невеличке поле, де вирощують різноманітні культури. Сюди потрапляють також ті люди, які були алкозалежними чи наркоманами Тут вони вчаться певного ремесла, отримують цей омріяний домашній затишок, дізнаються більше про Бога.
Наступний візит був до сестринства «Орда и Утешение» Української Православної Церкви. Воно було утворене на основі Кирилівської парафії у 1993 році і стало першим «лікарняним» у Києві. Сестринство складається із звичайних парафіянок, які служать на благо своєї парафії. Кожного року допомогу отримують пацієнти 28 лікарняних відділень, серед яких два дитячих, а також відділення для людей, які порушили закон і проходять судово-психіатричну експертизу.
Сестрички підгодовують не тільки хворих, до них звертаються також і бездомні та самотні. Жодна людина не є обділена увагою, незважаючи на своє походження. На території Павловської лікарні була побудована їдальня. Власне під Києвом, в с. Тарасівка Баришевського району виникла парафія з храмом мученика Олександра Римського. Тут же було орендовано 60 га землі для сільськогосподарських робіт. Власне із вирощених на даній землі продуктів, а також медом із пасіки та м’ясом і молочними продуктами забезпечена їдальня. А сама парафія виникла із тих же малозабезпечених людей, які часами просто не мають куди себе подіти.
Одне з цікавих дійств проходить у їдальні напередодні Господнього Воскресіння. В цей час на кухні під руками вмілих господинь-сестричок творилось чудо – вимішувались та виготовлялось тисячі пасок. За три дні, з четверга по суботу включно випікалось близько трьох тисяч Пасок. У такі моменти кожен може прийти і долучитися до благородної справи. Опісля вони розносяться по відділеннях лікарень, а також дарують тим людям, хто не встиг з різних причин приготувати Великодній кошик.
Також у приміщенні благодійної їдальні діє «Недільна школа», де маленьким діточкам розповідають про Ісуса. Разом з ними готуються святкові виступи для хворих людей. І тоді не у одного на очах виступає сльоза радості.
Опісля відвідин відбулось обговорення різноманітних благодійних організацій, які є основані на тому чи іншому віросповіданню. Підбили підсумки з урахуванням того,які саме патріархати і на скільки намагаються допомогти власне цьому неповносправному соціальному фактору. Під час обговорення були присутні представники «Карітасу» УГКЦ з Івано-Франківська, Донецька, Харкова, Тернополя, які теж ділилися своїм досвідом.
І, не зважаючи, до якої конфесії ти відносишся, до якої церкви ходиш, кому допомагаєш – чи бідному, чи наркоману, чи в’язню – допомагати потрібно усім. Адже «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили.» (Мт. 25. 45)
Вікторія Листопадська
